All posts by Перекресток

ГРУПА “МЕЛЬНИЦА” З ПРОГРАМОЮ «АЛЬХИМЕЙРА» В КИЄВІ

Приїзд гурту Мельница в листопаді до Києва – це вже хороша традиція, яка повторюється з року в рік. Цього чекають численні фанати, які готують різноманітні флешмоби до виступу улюбленого гурту. Як презентували музиканти свою програму «Альхимейра», читайте у нашому матеріалі.

На початку виступу в залі панувала містична атмосфера. На сцені лунала Бахова «Токата і фуга ре мінор», під яку виходили музиканти. Вечір розпочався з композиції “Бес Джиги”, під яку витанцьовували як самі музиканти, так і фани в залі. Гурт виконував пісні з двох останніх концептуально об’єднаних альбомів, ‘Алхимия’ і ‘Химера’, від того і назва їхньої концертної програми – «Альхимейра». Проте, кілька композицій були більш давніми, що потішило особливо відданих шанувальників гурту. Наталія між піснями жартувала, що бачила, як до своїх місць ідуть люди в хутрах, як в «Грі Престолів». І якщо так холодно, то потрібно розтанцювати зал. Танцювати, до речі, майже не було де, за виключенням двох бокових фан-зон, у яких, проте, погано було видно сцену. Але це мало заважало людям насолоджуватися концертом.

Мельница – это когда сопротивление бесполезно, а снег летит вертикально вверх, и я обещаю вернуться никогда, никогда. А дороги сплетаются в тугой клубок, и тянет пряжу шелкопряд. Начинает петь голубая трава, и стынут вдали позабытые колодцы.

Фани також влаштували кілька флешмобів. Наприклад, під час виконання “Колеса” в залі з’явилися великі паперові колеса, які котилися з рук у руки з ходом пісні. А на пісні “Война” люди подіставали ліхтарики і утворили море світла. А ближче до середини концерту Мельница торкнулася альбомів ‘Перевал’, ‘Зов Крови’ і ‘Дикие Травы’. Не минулося без “Шамана” з варганом, “Ночной Кобылы” і “Дракона”. Загалом гурт кардинально змінив свій сет-лист відносно попередніх років, зосередився на нових альбомах і композиціях, які не виконувалися довгий час. Посеред концерту барабанщик Дмитро Фролов виконав на ударних своє традиційне «барабанне фроло», чим ще більше запалив натовп. Якби серед барабанщиків були берсерки, вони б виглядали саме так. Потім зі своїм соло виступив флейтист Дмитро Каргін, і одразу причарував глядачів.

Приїзд гурту Мельница в листопаді до Києва – це вже хороша традиція, яка повторюється з року в рік. Цього чекають численні фанати, які готують різноманітні флешмоби до виступу улюбленого гурту. Як презентували музиканти свою програму «Альхимейра», читайте у нашому матеріалі.

На початку виступу в залі панувала містична атмосфера. На сцені лунала Бахова «Токата і фуга ре мінор», під яку виходили музиканти. Вечір розпочався з композиції “Бес Джиги”, під яку витанцьовували як самі музиканти, так і фани в залі. Гурт виконував пісні з двох останніх концептуально об’єднаних альбомів, ‘Алхимия’ і ‘Химера’, від того і назва їхньої концертної програми – «Альхимейра». Проте, кілька композицій були більш давніми, що потішило особливо відданих шанувальників гурту. Наталія між піснями жартувала, що бачила, як до своїх місць ідуть люди в хутрах, як в «Грі Престолів». І якщо так холодно, то потрібно розтанцювати зал. Танцювати, до речі, майже не було де, за виключенням двох бокових фан-зон, у яких, проте, погано було видно сцену. Але це мало заважало людям насолоджуватися концертом.

Мельница – это когда сопротивление бесполезно, а снег летит вертикально вверх, и я обещаю вернуться никогда, никогда. А дороги сплетаются в тугой клубок, и тянет пряжу шелкопряд. Начинает петь голубая трава, и стынут вдали позабытые колодцы.
Фани також влаштували кілька флешмобів. Наприклад, під час виконання “Колеса” в залі з’явилися великі паперові колеса, які котилися з рук у руки з ходом пісні. А на пісні “Война” люди подіставали ліхтарики і утворили море світла. А ближче до середини концерту Мельница торкнулася альбомів ‘Перевал’, ‘Зов Крови’ і ‘Дикие Травы’. Не минулося без “Шамана” з варганом, “Ночной Кобылы” і “Дракона”. Загалом гурт кардинально змінив свій сет-лист відносно попередніх років, зосередився на нових альбомах і композиціях, які не виконувалися довгий час. Посеред концерту барабанщик Дмитро Фролов виконав на ударних своє традиційне «барабанне фроло», чим ще більше запалив натовп. Якби серед барабанщиків були берсерки, вони б виглядали саме так. Потім зі своїм соло виступив флейтист Дмитро Каргін, і одразу причарував глядачів.

Майже дві години концерту і 21 пісня промайнули непомітно. Прихильники не хотіли відпускати улюблений гурт зі сцени, дарували музикантам квіти і просили більше композицій.

Текст і фото: Марія Рідкоус

Ундервуд экранизировал “Скарлетт Йоханссон едет в Херсон”

Группа Ундервуд выпустила клип на новый хит “Скарлетт Йоханссон едет в Херсон”.

“Куда едет Скарлетт? Что на съёмочной площадке делали Человек-паук, Женщина-кошка и Халк? Наконец, кто же стал главной героиней клипа?” – ответы на эти вопросы создатели видео предлагают искать в своей работе. Режиссёром клипа стал Даниил Демидов, главные роли исполнили музыканты Ундервуда, а также дочка одного из солистов группы Владимира Ткаченко Соня.

Песня “Скарлетт Йоханссон едет в Херсон” стала первым синглом с нового альбома Ундервуда, о котором наш портал rRock.ru писал в обзоре свежих рок-релизов конца 2017 года. Точная дата выхода пластинки станет известна позже.

Посмотреть клип “Скарлетт Йоханссон едет в Херсон” можно либо в сообществе rRock.ru вКонтакте, либо на нашем сайте.

Виолончельные панки Vespercellos сняли клип на “Всё идёт по плану” Егора Летова

Виолончельные панки Vespercellos сняли клип на “Всё идёт по плану” Егора ЛетоваВ День рождения Егора Летова виолончельные панки Vespercellos представили видео на кавер-версию “Всё идёт по плану” группы Гражданская оборона.

“Эта песня была написана более 30 лет назад, став гимном не одного поколения. И сейчас, не смотря на изменившиеся реалии нашей страны, она не только не утратила своей актуальности, но и стала еще более злободневной. Вспоминаются слова самого Егора Летова из интервью: “Всё всегда идёт по плану. По какому только?”. Неприятие происходящего и протест против системы, которая меняет свой вид, но не добавляет свободы, продолжает рождаться в умах и сердцах людей. В случае с Vespercellos “Всё идёт по плану” получила новое измерение. Очень символично, что инструментальная аранжировка, фишка группы, позволила переосмыслить песню. Здесь слов нет, но они сами звучат в голове у каждого при просмотре клипа. Множество аллюзий на жизнь и творчество Егора Летова, неясные образы, зловещие съемки из заброшенных зданий советского периода подчеркивают молчаливый протест. Удары кувалды и очистительный огонь – без борьбы и разрушения обновлению не бывать”, – говорится в пресс-релизе клипа. Режиссёром видео стал Даниила Демидов, участниками съёмочной группы – молодые выпускники ВГИКа.

Группа Vespercellos существует с 2007 года и исполняет на виолончелях песни из всего среза русскоязычного рока – от ДДТ до Короля и Шута, от Гражданской обороны до Арии. Как ранее сообщал наш портал rRock.ru, весной 2017 года коллектив презентовал макси-сингл, куда вошли кавер-версии трёх песен Егора Летова: “Всё идёт по плану”, “Зоопарк” и “Без меня”.

І про культуру…

Святослав Вакарчук
Лідер рок-групи Океан Ельзи, композитор, громадський діяч

Замість підтримки нових культурних трендів, часто на офіційному рівні культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, формальною “культурною” пропозицією та актуальним мистецтвом
Океан Ельзи ніколи не просив державної підтримки. Ми завжди справлялись самі, сподіваюсь, справимось і далі.

‪Проте існують такі сфери культури, які в сьогоднішніх обставинах конче потребують допомоги держави. Наприклад, класична музика, музейна справа, театри, певною мірою, кіно. Сьогодні навряд чи вони самотужки можуть не лише розвиватися, а й взагалі вижити. Та саме вони є одним із чинників формування повноцінної нації.

‪На жаль, часто, замість допомоги справжньому мистецтву, державні агенції займаються дотаціями зашкарублого кітчу та кумівським, корумпованим протекціонізмом. Про схожі проблеми говорить в свіжому інтерв’ю Влад Троїцький.

Можна багато в чому не згоджуватися у формі та зміст зрозумілий: замість підтримки нових культурних трендів, створення середовища, в якому мають шанс з’являтися справжні генії, часто на офіційному рівні культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, бездушною, формальною «культурною» пропозицією та попитом спраглої до актуального мистецтва частини суспільства.

Державні агенції займаються дотаціями зашкарублого кітчу та кумівським, корумпованим протекціонізмом
‪Хтось зауважить, що смаки купки київських, одеських, львівських чи харківських інтелектуалів це ще не смаки всієї України. Це правда. Але якщо йти за цією логікою, то скажіть, будь ласка, коли в останнє держава насправді займалася питаннями культури, наприклад, в українському селі? Так, регулярно проводяться незрозумілі творчі збори, фестивалі, бенефіси «корифеїв» та інші високозатратні, але беззмістовні формати заходів, що збереглися ще з радянських часів.

‪Але запитайте скільки сільських школярів бачили фільм «Тіні забутих предків» чи знають ім’я, історію Енді Воргола (він же Андрій Варгола)? Отож! Це не надто дорого, але вкрай, вкрай важливо.

‪Сьогодні, нарешті пора громадянському суспільству та відповідальним за державну політику повернутись обличчям один до одного і почати чесний і відвертий діалог щодо культури.

‪Досить банальних слів від чиновників та концепцій на тисячу сторінок. Чіткі, зрозумілі, а головне щирі пропозиції завжди знайдуть підтримку. І це стосується не тільки сфери культури, а й всіх інших сфер також. Але для того, щоб такі пропозиції приходили в голову не можна ставитись до держави, як до нічийної дойної корови. Бо з таким відношенням, і молоко закінчиться, і корова здохне.

P.S. Не шукайте в цьому пості жодної політики, просто наболіло. Прочитав інтерв’ю Влада і не зміг промовчати. Коли наболить більшості з нас, сподіваюсь, й почнуться справжні зміни.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Святослав Вакарчук
Лідер рок-групи Океан Ельзи, композитор, громадський діяч

Замість підтримки нових культурних трендів, часто на офіційному рівні культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, формальною “культурною” пропозицією та актуальним мистецтвом
Океан Ельзи ніколи не просив державної підтримки. Ми завжди справлялись самі, сподіваюсь, справимось і далі.

‪Проте існують такі сфери культури, які в сьогоднішніх обставинах конче потребують допомоги держави. Наприклад, класична музика, музейна справа, театри, певною мірою, кіно. Сьогодні навряд чи вони самотужки можуть не лише розвиватися, а й взагалі вижити. Та саме вони є одним із чинників формування повноцінної нації.

‪На жаль, часто, замість допомоги справжньому мистецтву, державні агенції займаються дотаціями зашкарублого кітчу та кумівським, корумпованим протекціонізмом. Про схожі проблеми говорить в свіжому інтерв’ю Влад Троїцький.

Можна багато в чому не згоджуватися у формі та зміст зрозумілий: замість підтримки нових культурних трендів, створення середовища, в якому мають шанс з’являтися справжні генії, часто на офіційному рівні культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, бездушною, формальною «культурною» пропозицією та попитом спраглої до актуального мистецтва частини суспільства.

Державні агенції займаються дотаціями зашкарублого кітчу та кумівським, корумпованим протекціонізмом
‪Хтось зауважить, що смаки купки київських, одеських, львівських чи харківських інтелектуалів це ще не смаки всієї України. Це правда. Але якщо йти за цією логікою, то скажіть, будь ласка, коли в останнє держава насправді займалася питаннями культури, наприклад, в українському селі? Так, регулярно проводяться незрозумілі творчі збори, фестивалі, бенефіси «корифеїв» та інші високозатратні, але беззмістовні формати заходів, що збереглися ще з радянських часів.

‪Але запитайте скільки сільських школярів бачили фільм «Тіні забутих предків» чи знають ім’я, історію Енді Воргола (він же Андрій Варгола)? Отож! Це не надто дорого, але вкрай, вкрай важливо.

‪Сьогодні, нарешті пора громадянському суспільству та відповідальним за державну політику повернутись обличчям один до одного і почати чесний і відвертий діалог щодо культури.

‪Досить банальних слів від чиновників та концепцій на тисячу сторінок. Чіткі, зрозумілі, а головне щирі пропозиції завжди знайдуть підтримку. І це стосується не тільки сфери культури, а й всіх інших сфер також. Але для того, щоб такі пропозиції приходили в голову не можна ставитись до держави, як до нічийної дойної корови. Бо з таким відношенням, і молоко закінчиться, і корова здохне.

P.S. Не шукайте в цьому пості жодної політики, просто наболіло. Прочитав інтерв’ю Влада і не зміг промовчати. Коли наболить більшості з нас, сподіваюсь, й почнуться справжні зміни.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

І про культуру…

Святослав Вакарчук
Лідер рок-групи Океан Ельзи, композитор, громадський діяч

Замість підтримки нових культурних трендів, часто на офіційному рівні культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, формальною “культурною” пропозицією та актуальним мистецтвом
Океан Ельзи ніколи не просив державної підтримки. Ми завжди справлялись самі, сподіваюсь, справимось і далі.

‪Проте існують такі сфери культури, які в сьогоднішніх обставинах конче потребують допомоги держави. Наприклад, класична музика, музейна справа, театри, певною мірою, кіно. Сьогодні навряд чи вони самотужки можуть не лише розвиватися, а й взагалі вижити. Та саме вони є одним із чинників формування повноцінної нації.

‪На жаль, часто, замість допомоги справжньому мистецтву, державні агенції займаються дотаціями зашкарублого кітчу та кумівським, корумпованим протекціонізмом. Про схожі проблеми говорить в свіжому інтерв’ю Влад Троїцький.

Можна багато в чому не згоджуватися у формі та зміст зрозумілий: замість підтримки нових культурних трендів, створення середовища, в якому мають шанс з’являтися справжні генії, часто на офіційному рівні культивується несмак і зводиться “Берлінський мур” між застарілою, бездушною, формальною «культурною» пропозицією та попитом спраглої до актуального мистецтва частини суспільства.

Державні агенції займаються дотаціями зашкарублого кітчу та кумівським, корумпованим протекціонізмом
‪Хтось зауважить, що смаки купки київських, одеських, львівських чи харківських інтелектуалів це ще не смаки всієї України. Це правда. Але якщо йти за цією логікою, то скажіть, будь ласка, коли в останнє держава насправді займалася питаннями культури, наприклад, в українському селі? Так, регулярно проводяться незрозумілі творчі збори, фестивалі, бенефіси «корифеїв» та інші високозатратні, але беззмістовні формати заходів, що збереглися ще з радянських часів.

‪Але запитайте скільки сільських школярів бачили фільм «Тіні забутих предків» чи знають ім’я, історію Енді Воргола (він же Андрій Варгола)? Отож! Це не надто дорого, але вкрай, вкрай важливо.

‪Сьогодні, нарешті пора громадянському суспільству та відповідальним за державну політику повернутись обличчям один до одного і почати чесний і відвертий діалог щодо культури.

‪Досить банальних слів від чиновників та концепцій на тисячу сторінок. Чіткі, зрозумілі, а головне щирі пропозиції завжди знайдуть підтримку. І це стосується не тільки сфери культури, а й всіх інших сфер також. Але для того, щоб такі пропозиції приходили в голову не можна ставитись до держави, як до нічийної дойної корови. Бо з таким відношенням, і молоко закінчиться, і корова здохне.

P.S. Не шукайте в цьому пості жодної політики, просто наболіло. Прочитав інтерв’ю Влада і не зміг промовчати. Коли наболить більшості з нас, сподіваюсь, й почнуться справжні зміни.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени