Художній образ, що його створює етно-хаос гурт «ДахаБраха», сам по собі справляє доволі містичне враження – він пізнаваний і незнайомий водночас. Достатньо подивитися на чотири чудернацькі силуети на сцені у високих шапках і почути перші ноти музики. Вони ні на кого не схожі, ніби прибульці з невідомо якої країни. І водночас це найвідоміший український гурт, який відкриває нашу автентичну пісню не тільки світові, але й нам самим.
Незайвим є нагадати, що гурт «ДахаБраха» був створений спеціально для театрального проекту «Україна містична», який розпочав Влад Троїцький в ЦСМ «Дах» ще 2004 року, у переддень Помаранчевої революції.
До проекту увійшли три вистави за п’єсами Шекспіра «Пролог до «Макбета», «Ричард ІІІ» та «Король Лір» з наскрізною темою одержимої, кривавої боротьби людини за владу. І гуртові «ДахаБраха» була відведена провідна роль передачі української тональності універсальних подій, описаних англійським драматургом.
Позаяк проект «Україна містична» мав амбіцію створення театральними засобами нового міфу України про саму себе – міфу життєствердного, звернулися до автентичної пісні як засадничого креативного джерела етносу. Проте принциповим було не продовжувати етнографічну інерцію, яка полягає в консервації старих зразків виконання, а спробувати напряму доторкнутися до живої енергії традиції, запустити потік новотворення. Віднайти реальність нового імпульсу в коловороті подій, що ведуть до виродження і смерті – ось на що було спрямоване зусилля цього проекту.
Так виник той унікальний стиль гурту – етно-хаос, який розхитує усталене, зміщує звичні акценти, експериментує з формою заради точнішої, сугестійної трансляції глибинного смислу.
В українській культурі дотепер вповні не актуалізована її смислотворча, а не зберігаюча складова. Така тенденція склалася внаслідок постійної боротьби України за фізичне виживання і самозбереження культурної самобутності. Проте зберігати не означає творити. Це різні завдання. За допомогою експерименту з ритмами інших культур «ДахаБраха» змогла відкрити такі смислові пласти української народної пісні, які були довгий час герметично закупорені під шаром побутовізму, лубочного ліризму та народницького пафосу.
Народжений з театральних енергій, гурт у кожній своїй композиції створює дійство, що гармонійно поєднує віддалене: своє і чуже, почуття і чітку смислову та ритмічну структуру, драйв і медитативність тощо. Особлива об’ємна атмосферність і драматургічне розгортання теми кожної пісні – це теж родом з театру.
Вистави проекту «Україна містична» можна назвати «темними» за художнім рішенням і музичною тональністю. Український пісенний фольклор багатий на такі «темні» теми — теми зради, заздрості, насильства, нерозділеного кохання, чоловічої слабодухості і жіночого шаленства… Саме такі драматичні пісні добиралися до проекту «Україна містична».
Наважитись на подібну кремацію культури з наступним копирсанням у попелі й обгорілому м’ясі може лише божевільний, чи той, в кому є глибока віра в те, що серед звалища обгорілого мотлоху залишиться неушкодженою неопалиме зерно істинного, священна купина (Клім, з релізу до вистав).
Часопростір автентичної пісні, яку виконує «ДахаБраха» – не село і не місто. Не сьогодні і не колись. А всюди і завжди. Він не побутовий. Це простір містерії, якщо під містерією розуміти таїну внутрішньої зустрічі з самим собою – без брехні, самовиправдання та ідеалізації. Українська душа повинна мати відвагу вдивитися у свій темний лик, перейти кордони загальновідомих табу, псевдо-сакралізацій і визнати своїх хтонічних демонів. Тільки тоді, як з давніх темних ікон, засяє її інший образ.
Чому гурт повертається до тем і пісень проекту «Україна містична» нині, через 12 років – запитання, вочевидь, риторичне. Це тільки у земні ріки не увійдеш двічі, а рікою містерії у певний час варто причащатися, випробовувати себе на зрілість, смакувати живої води оновлених емоцій і смислів.
(Наталія Шевченко)
2 червня, 19:30, Концертна зала НТУ (КПІ)
